Цьому маленькому приймачеві років з двадцять. І саме він у період облоги Чернігова, коли місто потерпало від обстрілів і бомбардувань, коли була зруйнована його інфраструктура, не стало світла, води та тепла і наша родина опинилася в інформаційному вакуумі, – саме він був тоді єдиним джерелом новин. Дістали його із закутка книжкової шафи. Увімкнули – працює.
Оскільки, батарейки в ньому були хтозна якої давності, а інших в запасі не було, слухали радіо обмежено – зранку, вдень і увечері. Гадаю, багато хто з чернігівців відчув у той час справжню вагу інформації, що лунала з радіоефіру чи з’являлася у соцмережах.
Є що згадати і чернігівським медійникам, які тоді тримали інформаційний фронт. Хтось збирав інформацію, хтось робив записи телефоном і готував їх до ефіру під звуки сирен та бомбардувань, хтось під обстрілами знімав сюжети безпосередньо на місці подій, хтось слідкував за тим аби повідомлення про повітряну тривогу своєчасно виходили в ефір, а хтось забезпечував трансляцію в ефірі.
До сторінки чернігівського Суспільного у соціальних мережах тоді приєдналися десятки тисяч користувачів. Бо так важливо у сучасному світі бути поінформованим.
З професійним святом, колеги!
З днем журналіста!
Анатолій Тютюнник
