Мій досвід перебування в селі свідчить про те, що практично будь-хто може виростити будь-що в себе на грядках. Хай навіть у нього руки ближче до гузна. А от вчасно й розумно спожити те, що виросло, не здатен майже ніхто. На певному етапі осіннього міжсезоння, сільські люди якось незбагненно втрачають будь-який інтерес до власного врожаю.
Тіпа: виріс гарбуз на городі, і *уй з ним. Хай там і лежить до весни, доки не згниє. Картопля гниє в погребі. Біля гнилої моркви…
— Так, а, може, яку кашу зварить гарбузову? Чи спекти?
— Та пішов він нахер, ще я буду з ним морочиться! Хіба нема чого їсти?
Ще вчора заклопотане й прагматичне, село раптом робиться абсолютно ірраціональним…
А то ще буває, людина встане вдосвіта, нариє червʼяків у холодній брудній землі. Потім іде до річки, сидить, ловить ту рибу, мерзне… Потім увечері ходить вулицею: вам не треба карасиків?
— Та йди ти к і*еніматері з своїми карасиками… Таке…
Віталій Чепинога
