Ніби знічев’я торкаєшся теплої фланелі піжами на полиці шафи. Скоро… Ось-ось відкоркуєш пляшку рому до чаю. Вечірнє кіно вже з ковдрою. Зернята горіхів втратили молочну білизну. Темні окуляри заховані в футляр. Прислухаєшся до втаємниченого шептання вина в бутлі. Скоро…
Під настільною лампою дрімають, склавши крила, книжки. До шибки прилип, як учорашній день, жовтий листок. Ягоди пахучої ізабелли вкриті сивим туманцем. Хочеться сала і часнику. І наперсток сливовиці. Вранці на склі авто серпанок роси. А ввечері кортить парити ноги, і кинути в воду дрібку гірчиці.
Скоро… Вже ожила, стужавіла трава під ногами. Повітря гостріше і прозоріше. А хода моя квапливіша. Розмоклий сад кисло пахне. В калюжі ціриться, як мачуха на діти, сонце. І полощуться мідні і срібні дахи… Осінь. Вже…
Мирослав Дочинець
«А восени
Ми такі схожі
Хоч крапельку на образ Божий.
Звичайно, що не всі,
А так, хоч деякі» (Тарас Шевченко)
…На своєму кардіомаршруті зігнав зі снідання лося і погнав він від мене лісовою дорогою, не спіша. Із ожиння вирвався заєць — їй-бо, як підсвинок, вовків на нього ж нема. З вікна автобуса у шелюзі біля річечки бачив двох кізочок, що здивовано попіднімали голови й не думаючи тікати.
Вранці, було, зігнав з лежбища якогось невідомого мені звіра — кажуть, що то єнотовидний собака. Він спершу хрюкнув невдоволено, тоді, відбігши, ображено загавкав по-лисячому. Ну, таке, я по дорозі ходжу, а чого ти коло неї вклався – лісу тобі мало?! А ще бачив сліди кабанячі…
Війна – біда. Але через заборону полювання природа наповнюється.
Василь Чепурний
