Я програвав сто раз. І дурні мародерили мої шухляди – шукали трон, знаходили рядки. Сто раз я відступав: серед своїх в тилу – серед чужих. Під дощ, під сніг, під цвіт і падолист. Під канонади слів я залишав висотки, і недалекі люди з близьких вулиць займали їх, заходили як у свої, в мої, вже облаштовані трудами бліндажі.
Ніби знічев’я торкаєшся теплої фланелі піжами на полиці шафи. Скоро… Ось-ось відкоркуєш пляшку рому до чаю. Вечірнє кіно вже з ковдрою. Зернята горіхів втратили молочну білизну. Темні окуляри заховані в футляр. Прислухаєшся до втаємниченого шептання вина в бутлі. Скоро…
Герман Гессе — чудовий письменник, який вимагає від нас активного співпереживання та співтворчості. Уривок з його “Оди Деревам” (збірка “Поневіряння: нотатки та начерки” 1920 р.).
