Про Олександра Доброжанського я дізналась торік: спілкувалась із ним в ефірі, в рамках своєї раідопрограми «Форпост». Був у нас такий цикл про ветеранські бізнеси. Він яскраво й цікаво розповідав, як дійшов до такого життя, ділився спостереженнями і трохи секретами, і дуже закортіло скуштувати й перевірити — чи ж усе таке насправді, як він говорить. Виявилось — ще краще.
А робить він сири — тверді, витримані. Сировар, по-простому. Сири божественні! Мій фаворит, «Альбіон» (аналог «Стілтона»), пахне солоним морем і молоком, якимись північними травами, має горіховий присмак. Є й інші, для когось улюблені — Ярослав, Вайнекаас, Монблан… А недавно приїхали замовлені сири з козиного молока — це просто бімба!
Перш, ніж стати сироваром, він був снайпером. А до того — топ-менеджером серйозного бізнесу в Одесі. Коли почалась війна (я про 2014-й), Олександр вивіз родину в село на Одещині, а сам 
пішов воювати. Після повернення не хотілось повертатися до міста, тому створив ферму і почав робити крафтові сири. Ні, не одразу, бо спочатку попрацював на кількох європейських сироварнях, де рецептура й технології не змінювались сотні років, набирався досвіду і мотав на вус.
Зараз він знову на війні, ферму тримає дружина Олена, і сири продовжують зріти.
Ферма має назву «Ліхтенфельд» (Яснопілля, по-нашому). Чому саме так? Які сири готові на тепер? Це та інше (новини, контакти, відповіді на найпоширеніші запитання) — на сайті сировара з посиланням унизу.
Час від часу Олександр пише про нагальні потреби (які ніштяки для його підрозділу потрібні і в який спосіб допомогти). І як тут не допоможеш?!
Доземний уклін за те, що захищаєте (як і кожному з Воїнів). І спасибі вам за дивовижні сири та талант, Олександре Доброжанський. Якась складна і нелінійна вийшла розповідь. Та й життя ж наше нелінійне, особливо зараз.
Переможемо!
Ніна Жежера
