Тільки цю весну я пропустив з відомих причин, а так щовесни та щоосені висаджував по півдесятку, коли й більше, дерев та кущів. І після того, як куплений на чернігівському базарі саджанець Білого наливу «із Винниці», виявився яблунею з хорошими, пахучими плодами, але червоними, тобто, ну, ніяк його Білим наливом обізвати не можна — тільки після того перестав купувати саджанці на базарі.
Одна жінка довго розглядала книжки на полицях у Букіністі. Деякі брала до рук, клала на місце. Раптом каже: «Як дивлюся на них, то хочеться плакати. Точнісінько така сама є у мене вдома. Бачите? – бере з полиці книгу, показує. – Неабиякі! Ця – Видавництва Старого Лева. А які гарні книжки були від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»! З ілюстраціями Владислава Єрка. Купувала, мріяла, що як вийду на відпочинок, то буду усі їх читати».
На фото готель «Монреаль» у фламандському містечку Мехелен. На перший погляд цей білий будинок, який затишно зачaївся на березі розкішного озера на околиці міста, може здаватися оздоровчим пансіонатом, будинком відпочинку… На жаль, зараз тут оселилися сум і туга за Україною, туга за своїми чоловіками, синами, онуками, братами, які зараз захищають Україну від російських та білоруських агресорів.
Про Олександра Доброжанського я дізналась торік: спілкувалась із ним в ефірі, в рамках своєї раідопрограми «Форпост». Був у нас такий цикл про ветеранські бізнеси. Він яскраво й цікаво розповідав, як дійшов до такого життя, ділився спостереженнями і трохи секретами, і дуже закортіло скуштувати й перевірити — чи ж усе таке насправді, як він говорить. Виявилось — ще краще.
