У Голосіївському парку я не була 40 років. Господи… Студентами ми ходили сюди кататися на лижах. Пам’ятаю, постійно відставала від друзів, бо перед кожною гіркою стягувала з себе цей спортивний інвентар і спускалася пішки. Мої фобії з часом нікуди не зникли. Я й тепер панічно боюся висоти, крутих віражів і непередбачуваних сюрпризів долі.
Але водночас прийшло розуміння і простої істини. З якої б гори не довелося котитися вниз, головне зберегти у серці радість польоту, навіть якщо летиш за межі цієї реальності.
Ми часто прагнемо спокою, не розуміючи, що у програмі Всесвіту він взагалі не прописаний. Насправді ним може бути лише короткий перепочинок перед наступною висотою. Навчитися б ще не скидати лижі…
Лариса Салімонович
