Будь-яке суспільство завжди оперує з культурно-світоглядними кодами. Іноді відкрито, а іноді приховано. Адже світогляд це система уявлень кожного з нас про навколишній світ, його сутність, його устрій, а також ієрархія цінностей, яка з неї походить.
Це як «перфокарта», — на ній пробиті установки за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, розставляє знаки та акценти в подіях, явищах, речах, вчинках інших людей, спільнот чи суспільств, визначає особисті та суспільні цілі. Саме у відмінностях щодо ієрархії культурно-світоглядних кодів та цінностей виникає розуміння щодо приналежності людини до певного кола.
Ще раз. Вчинки людини, її оцінки людей, речей та подій є найточнішим прочитанням світоглядного коду і цінностей. Кожна, без виключення, людина має світогляд. Тільки одні люди уважно осмислюють цей світогляд, а інші керуються ним за інерцією, сприймаючи вплив світогляду на них самих як щось «зрозуміле», не усвідомлюючи, що це за світогляд та яким чином він був їм нав’язаний.
Світогляд може бути заснований на вірі та бути складовою релігії. А може бути довільним і ґрунтуватися на будь-яких філософських, політичних, етичних та інших засадах (тут він стає ідеологією). Але як цей механізм діє, хто його розробив і як з ним поводитися знає лише обмежене коло фахівців, які здатні виявити основні параметри світогляду у будь-якої людини.
N.B.
Незнання того, як улаштований той чи інший механізм, аж ніяк не перешкоджає цілком ефективному його використанню. Постмодерн (як логічний та закономірний розвиток ідеологічних принципів лібералізму) пропонує нам необов’язковість розуміння того, як влаштований світ ідей та з якою системою поглядів оперують механізми нашої свідомості та нашої психіки. Це, мовляв, не становить інтересу, а практичну користь можна досягати, не замислюючись про те, де розташовані культурно-світоглядні коди.
Так виникає суспільство дебілів, керованих програмами, яких вони не помічають та не фіксують. І тут постає питання, а як відбувається розстановка людей на владні посади? Людей, які визначають нашу колективну долю своїми рішеннями? Чи розглядається їх відповідність ціннісному каркасу? Адже тут йдеться про стратегічний розвиток нації. І якщо ми це питання не вирішимо, то процес формування еліт контролюватиметься не нами, як нацією, а іншими, і в такому разі, нам не належатиме.
Сергій Чаплигін
