Українське суспільство неймовірно архаїчне попри свою любов до красивих німецьких авто та різних «штучок-дрючок». Особливо це впадає в око на тлі Туреччини, що вакцинована сьогодні на 80%, Туреччини, що вже виробляє сонячні батареї і широко використовує енергію сонця.
Туреччина сплачує податки! Про те свідчать розрахунки терміналом навіть у найменшій крамничці, кожним таксистом зокрема. Туреччина спрямована на модернізацію – портрети Ататюрка скрізь! Бачила в одній 
автобусній касі навіть два його портрети. І що цікаво – релігія преспокійно співіснує з модернізацією. Муедзини читають свої молитви 5 разів на день, щоразу іншу, іноді молитви дуже коротенькі. Діти вулицями не вештаються: або в школі, або вдома. Школою турки не надто задоволені, кажуть, що вчителі не встигають за дітьми, діти потребують іншого способу навчання.
Нарешті щедрість і доброзичливість турків. В кафе і ресторанчиках годують смачно, порції величезні, дають овочі і всілякі горішки взагалі безкоштовно, пригощають чаєм. Стюарт в автобусі пропонував кунджутні палички. Чай – пречудовий, як і кава. Дехто з молодших турків вже й українською розмовляють, бо наших туристів там дуже багато. Один такий турок влаштував нам дегустацію рахат-лукумів, під час якої дотепно характеризував кожний наступний: «О, боже мій, 1», «о, боже мій, 2» і т.д.
Туркені теж симпатичні. Вони не закривають обличчя на відміну від персидських жінок або жінок з 
арабського світу, але в туристичній галузі працюють рідко.
Цікаво з таксистами, про яких уже згадувала і які справно сплачують податки. Здивувало те, що вони у переважній більшості, скажімо, в Анкарі, як і працівники величезного автовокзалу, англійською не розмовляють. Напевно, не мають потреби. Добре, що тепер таксисти можуть їздити з навігатором клієнта в руках. Але все ж хочеться поговорити, а не мовчати.
Захоплююсь турками. Принаймні країна навіть в пандемії не справляє депресивного враження. А камені, яким 10 мільйонів літ, лише нагадують, що нема нічого вічного під сонцем, тому треба цінувати життя і робити його кращим.
Роксана Харчук, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
