Їхав учора в таксі. Таксист на скромній синій «Шкоді». Я ще ніколи в житті так довго не хотів виходити з машини. Їхати мені було хвилин 7. Але за ці сім хвилин ми з ним мали такий діалог, ніби я не просто якогось свого давнього друга зустрів, а рідну душу. Мабуть, це вже інші таксисти в нас почалися. Не ті, що були колись — герої чорнушних історій і анекдотів.
Ми за ці 7 хвилин обговорили, здається, все, що відбулося від 24.02. Це було таке собі танго «Смерть ворогам» з елементами оперативного дайджесту. Молодий (30-35), розумний, тактовний. Те, що він україномовний, мене не вразило і не здивувало. Кінець розмови був такий.
— Оце, — кажу, — як наші Херсон визволять, то кцпстн посипеться.
— Ех, знали би ви, як мені цього хочеться… — каже він. — Я звідти. З Генічеська. Мрію туди повернутися і знайти кожного колаборанта, які ще там на той момент залишаться. Я їх усіх поіменно знаю. Ніхто не сховається.
Він так це спокійно сказав, що я йому повірив. Ніхто не сховається!
Андрій Бондар
Автор, мабуть, не відає, скільки “скромна синя Шкода” коштує. Тим паче що є різні моделі Шкод і різного віку Шкоди. А таксист – молодець. Зовсім не важливо, на якій Шкоді він їздить.