Жив у нас на вулиці Гришка Мельник, в побуті його звали — Чушка. Чушка, бо весь час ходив у засмальцьованій «афганці».
— А шо ви від мене хочете? Щоб я на роботу костюм одягав? — сміявся Чушка, коли хтось казав йому про зовнішній вигляд.
Працював він в ЖЕКу санхтехніком. І роботи йому не бракувало.
— Раньше простіше було, — розказував за доміно Чушка, — раніше якщо забилась каналізація, то вже знав: шось точно серйозне. І траплялося таке не часто.
— А зараз?
— Та шо зараз?! Зараз як не підгузок хтось кине в унітаз, так дамську прокладку. Цивілізація прийшла! Добробут у народу зростає, а нам, сантехнікам, від цього тільки роботи більше.
Роботи Чушка не цурався, люди його любили. А шо брудний ходив, так і правда — в унітаз у костюмі від «Версаче» не полізеш.
— Мужики! Мужики, йдіть сюди! — вибігає якось у неділю Чушка на подвір’я! — з мене всім пиво! І горілка! Всім, хто шо хоче!
Народ повибігав на вулицю і до нього: мол що сталося?! А він спочатку й розповісти чітко не може, слиною заходиться.
— Десять мільйонів!
— Шо?
— Десять!
— Шо десять?
— Мільйонів!
— Чого?
— Гривень!
— Де?
— Осьо! — і тиче бумажкою.
Трохи відсапався і розказує, мол, виграв у лотерею десять мільйонів. Спочатку більшість мешканців у таке диво не повірили, однак уже надвечір весь двір гуляв за Чушчині гроші.
— Наливай!
— Гуляй!
— За здоров’я Григорія!
— Віва Мельнику!
З того моменту у Чушки почалося нове життя.
Хтось дізнався як його звати по батькові, і тепер зверталися виключно Григорій Олександрович. У нього з’явилося безліч друзів, почали проявляти жвавий інтерес жінки. Чушка кинув роботу, купив собі всякого нового одягу, машину «Дача-дастер», зробив ремонт у хаті.
— А шо так тихо? — питалися у дворі, якщо раптом довго не відбувалось якоїсь вечірки у Чушки.
— Та десь Григорій Олександрович гайнули в теплі краї. Ще й Свєтку з п’ятого будику та Таньку з тридцять сьомого з собою взяв.
— Н-да, бабло все рідшає!
Три роки Чушкине життя вирувало і фонтанірувало. Аж якогось дня він з’явився на порозі ЖЕКу.
— Візьміть на роботу!
— Та ви шо, Григорію Олександровичу, — сплеснула руками начальниця, — звідки ж у нас такі гроші, щоб вам платить?
— Та не переживайте, — засміявся Чушка, — всьо, виграш прогуляв. Треба за роботу браться.
— Як прогуляв?
— Отак. Все.Фініш.
Отже почав Чушка знову сантехнічать.
А про період свого підйома завжди казав, що ні про що не шкодує, і це були прекрасні три роки. Та й Свєтка, шо він на моря возив, прикипіла до нього і не кинула.
— Мо хоч в неї ума стало трохи грошей приховать то й живуть потроху, — шепотілися баби.
Як би там не було, а життя на вулиці увійшло у звичний ритм. Єдине, шо Чушку вже так не називали, а казали поважно Григорій Олександрович. І одяг він почав чистий носить. Може, Свєтка слідкувала, а, може, просто звик за три роки до чистого.
Руслан Горовий
