Отже, сезон весняних робіт у розквіті! Нарешті відбулася довгоочікувана оранка на так званому Тому городі, бо є Цей город, він близько біля хати, і є Той, що далеко. Колись до нього було дві дороги. Вони звались так — Берегом і Дорогою. Берегом трохи довше, і багато кропиви обабіч стежки, але я вибирала завжди Берегом.
Як гарно! В’ється стежечка, поруч маленька річечка, а трави такі високі, що можна в них загубитися… Тепер 
залишилась дорога — Дорогою. Це значить — вулицею села.
І теж файно! Славні люди в Кириївці, привітні, гостинні, ось вже хтось пропонує картоплю якусь цікаву сортову, хтось насіння кукурудзи, хтось квасолю чи розсаду.
Город. В дитинстві він мені здавався просто велетенським, і я завжди дивувалася, як ми його врешті-решт засаджували. А тепер вже знаю з досвіду — він лиш здається безмежним, а насправді добрий, з пухкою славною землею, яка так і просить насіннячка…
Коли ми з мамою і татом вже майже всі бурячки, цибульку та морквочку посіяли, десь вдалині почувся гул трактора.
— А ось і завершальний акорд оранки у Кириївці, Валі Чайчиній орють, — говорить мамуся. Бо на сьогоднішній день були невиорані три городи — наш, тьоті Лени і Валі. Тепер у всіх виорані, отакі наші кириївські сільськогосподарські справи.
Тримаємо стрій! Це трудовий фронт. Це наша земля.
А у небі літаки… Рідні. Українські. Що тримають наше небо.
Олеся Сінчук
