Суспільство

Убогість нашої культури

«Перед тим, як пхатися в Європу, навчіться культури та підтирати попу» — такі слова почув від дядька поважного віку в одному із сіл Обухівського району, коли я стояв біля смітника із недокурків та кучугури пляшок, а він хитав головою. Убогість культури в незалежній Україні стає злочинною. Йдеться не про культуру аматорського драматурга чи районного огляду художньої самодіяльності, хоча і це важливо. Йдеться про культуру національну, європейську, світову, про загальну людську культуру. Навряд чи в Європі знайдеться ще такий народ, який би шанував своє, національне менше, аніж ми.

Не секрет, що саме через це ми часто обираємо собі керівників найгірших — од рівня загальнодержавного до сільського. Ми і далі вибираємо їх за луджену горлянку, вміння матюкатися, бити кулаками по столу, крутити хитрі махінації, безпардонно усувати з дороги суперників, в останню чергу шануємо їхній професіоналізм, культурність, інтелігентність, вміння правильно вимовляти слово «мікрофон», які замість вважати – кажуть: «я рахую», бо навчився рахувати бабло, та й каже, як думає.

Що ж дивуватися, що вони, ті наші «лідери», з обвислими зазвичай животами, ігнорують культуру, економлять на тому, що для них не головне: на освіті, науці, мистецтві…І перші, коли розпочалася війна – чкурнули, прихопивши мільйони, з України, кинувши народ, який їх обирав, напризволяще.

Нагадаю істину: причиною будь-якої кризи — економічної, політичної, фінансової — завжди є криза культури, моралі і етики. Криза людини… Нині уже і сліпий бачить, і глухий чує, що криза людини набрала страхітливих форм (подивіться хоч би на те фото угорі)… Вже навіть таблички ставимо: «Дякуємо за чисте узбіччя».

Трагедія в тому, що ми надто глибоко втоплені в отруйному багні безкультур’я. Надто розгромлені, роззброєнні духовно на всіх рівнях — від дебілів до академіків. І якщо ми вже сьогодні не усвідомимо цього, не навчимося самі і не навчимо дітей та внуків шанувати християнську мораль, поважати себе й свого ближнього, нашу честь і гідність, нашу працю, науку, культуру, довкілля — все те краще, що виробило людство — ніколи не виберемося із злиднів, бруду та беззаконня.

То як нам вибратися з тої халепи?

Взагалі, як я розумію процес народження нації? Не вірю в якийсь надзвичайний, самобутній український шлях до прогрессу. До європейської цивілізації єдиний шлях — через освіту та культуру! Якщо ми хочемо духовно відродити націю, тоді до педагогічних університетів слід приймати виключно обдаровану математично, літературно, артистично, спортивно, генетично талановитих юнаків та дівчат, які згодом могли б бути для підлітків прикладом для наслідування (а що нині придумали – приймають у педвузи випускників із найнижчими балами – кого ж вони навчать, ці майбутні вчителі, з «найнижчими»?)

Є в мене такий собі простенький принцип визначення культурного рівня населення — за зовнішнім виглядом пасажирів у метро, які їдуть з шостої до восьмої ранку в столицю — а це близько мільйона громадян. Пасажири ці в масі своїй неначе спонтанний соціально-культурний зріз українського суспільства: стрінете тут мішанину з науковців, чиновників, бізнесменів, будівельників, бомжів… Так от, пригадайте при нагоді мої слова і пильно придивіться до цього «контингенту» пасажирів: чи з’явиться у вас упевненість, що ці люди здатні сьогодні ж засісти за комп’ютери, автоматизовані технологічні лінії, наукові відкриття і розвивати далі прогресивне українське суспільство?

У мене такої впевненості жодного разу не виникало, бо, як один казав: «Вокруг такие лица, что грех не похмелитца». Тобто, нинішні покоління дорослих українців навряд чи багато зможуть зробити для прогресу. Іншого виходу нема, як свідомо, планово готувати до культури і освіти нові покоління.

Нагадаю: коли після Другої світової війни японці заходилися відроджувати державу — основні сили спрямували на освіту і культуру. А вже після цього відроджували економіку. Результати загальновідомі…

… Пишу ці слова і ловлю себе на думці: прикро, що такі елементарні речі нині ще потрібно тлумачити.

Віктор Жадько

P.S.
… Я лікуюсь нині у Франції, і надивилася на своїх співвітчизників… Молоді, здорові, приїхали  переважно з цетральної та західної України. Пастраждалиє гаварят здебільшого па рускі, через слово мат, стоять в черзі за харчами, пхають до кравчучок все, що попадає під руку, і вантажать той крам… на крутенні машини. Більше того, ще й вимагають: нам паложено! Сором несусвітній! Наглі! Пронирливі! Не знаєш, де очі ховати…

Анна Ланіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.