Суспільство

В Лютіжі на межі

І сонце, і біль, і страх… Усе переклубочилось в мені за останні кілька днів. Добрі мої друзі запросили мене допомогти їм в специфічному будівельному питанні, у їхньому маєтку. Поїхав до них просто і одразу ж. Поїхав з великою радістю, бо вони не тільки добрі, а ще і красиві. Чесно. І таким чином з майстра сцени, я з великим задоволенням легко перетворююсь у майстра-будівельника. Адже творчість абсолютно у всьому.

Гарне село Лютіж, розгорнулося осінньою скатертиною серед соснових лісів, на березі Київського моря. В черговий день своїх мирних діянь приступаю до роботи. Вже зранку, затарахкотів десь тракторець, орючи сусідський город, потягнуло специфічним осіннім димком, який одразу закутує душу у смуток.

Але я тішився, бо визрівав наступний день життя. Через крокви, які вже були змонтовані на прогоні, я бачив синє небо, на якому вигравали м’яким білим світлом кучеряві хмаринки. Вони ніби отара безгрішних овечок беззвучно рухались схилами небесних полонин і випасали тільки їм відомі невидимі квіти і трави.

Додавав азарту в роботі і погляд блакитних очей подружки і власниці її розкішного маєтку. А коли вона підходила і казала, що я, мовляв, молодець і класний майстер навіть у цій справі, то ти себе відчуваєш, як натуральний хлопчак-пацанюга, гордість якого росте ніби на дріжджах! От так і продовжувалась робота, яка вимагала ті дерев’яні бруски і підрізати і задовбувати чи засверлювати, кріпити… І сотні разів заскакувати на драбину то вгору, то вниз, то вгору, то вниз…

І от в заклопотанності своєю доброю справою, в завиванні моєї електропили, чи в троскотанні дрилі, прямо серед ясного Божого дня, я раптом чую, як з наростаючим звуком починає лунати пісня. І вона не просто лунає, вона заливає болючим тужливим потоком увесь Лютіж, всю його леваду, прилеглий ліс і найголовніше – топить в смутку всю мою раниму душу.

Звучить від землі до неба «Гей, пливе кача»… Це найдраматичніша пісня нашого світу! Недарма вона стала справжнім українським реквієм і через неї відкриваються в нашій свідомості і в наших душах якісь особливі портали, з яких нестримно виливається як біль, так і найвища молитва за усіх невинно убієнних, страчених і замордованих віковічною москальською нечистю.

А сила звуку пісні все наростає. Я стою один біля драбини, мені нічого не видно з подвір’я і я тільки згодом розумію, що десь подалі, на центральну вулицю села в’їжджає страшний кортеж.

Схиливши голову, я так і стояв як вкопаний, ніби не маючи можливости рухнутись. А коли почулись з потужних динаміків слова ведучого, у мене самі собою покотились сльози. «Село, зустрічай свого сина, зустрічай Дениса… Твій Воїн повернувся і він навіки ляже в свою рідну землю!» А далі, ще з більш розриваючим усе твоє єство звучало: «Троє діток, зустрічайте свого татуся, батька героя!»

Ті болючі слова залітали на кожне подвір’я, проривались через двері-вікна в кожну хатину. Не бачачи, але уявляючи, я точно знав, що безкінечними шеренгами і старі, і молоді, ставши навколішки, зустрічали Сина села. Згодом звук динаміків ніби танув, «Пливе кача» плила все далі і далі…

За ці хвилини, переживши разом з усіма людьми такий біль, я відчув фізичну і енергетичну тотальну знесиленність. Звісно, помаленько я почав якось рухатись, вкручувати в дерево скрипучі саморізи, але всередині скрипіло те, на що відповіді ніхто із нас ще, на жаль, не має. Страшенно перетомленим, я знову сперся на драбину і до мене в цю мить з такими виразними і такими усе розуміючими очима, притулився хазяйський кіт Матіз. От, здавалося б, кіт та й кіт. А ми з ним потерлися голова до голови, мовчки подивилися один одному в очі і, зізнаюсь, мені стало, в якійсь мірі, ніби легше. Ніби.

Від своїх друзів я від’їжджав уже під вечір. Центральна вулиця села по своїй середині, була встелена довжелезним вінком з живих квітів. Точніше сказати, залишками того денного вінка. Бо під вечір усі квіти уже нещадно були розчавлені колесами життя, яке, звісно, має котити вперед…

Від пережитого в голові рій думок. От і не знаю чим завершити цю оповідь… Тому, три крапки…

Сергій Файфура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *