Іноді кажуть, начебто не варто повертатися у ті місця, де колись ти був щасливим… Нехай кажуть! Бо це, мабуть, нітрохи не стосується рідних домівки, двору, вулиці, селища, куди слід обов’язково і частіше повертатися! Щоночі, немов сновида, зазираю у новини і списуюся зі знайомими.
Так! На південному напрямку є зміни!!! Орків товчуть і втекти не дають біля села Вербове, де колись жила моя рідня. Утім, до найріднішої степової Андріївки залишаються сотні кілометрів важких боїв.
17 вересня 1943 року наше напівспалене селище визволили від німецьких фашистів. Чи стане ця осінь визвольною ще й від жорстоких рашистів?
Я і всі мої земляки віримо, що, попри все, невдовзі після тривалої перерви повернемося додому. Принаймні, зараз ми кожен на своєму місці робимо все можливе, аби наблизити Перемогу і зустріч із малою батьківщиною. Давноочікувану зустріч із рідними людьми, хатою, стежками дитинства, де досі не вивітрилися наші сліди. Чіткі сліди колись дуже щасливих дітей, підлітків, юнаків.
Павло Кущ
