«Улюблена» моя сусідка-пенсіонерка буквально покращила мені сьогодні настрій… Виходимо із сином гуляти. Спускаємося сходами. Він починає стрибати з верхньої сходинки на нижню. Я загалом не проти, але часом він просто не відчуває небезпеки.
— Назаре, іди спокійно, добре?
— Добре, — каже Назар і продовжує стрибати.
— Дай руку.
— Ні! Сам.
— Ну, то хоча б добре тримайся за бильця.
— Добре.
Далі перед нами з’являється «сложноє ліцо» сусідки. І замість «добрий день»:
— А гдє ти так хорошо виучіл «рідну мову»?!
— В Одесі.
— І што, вот ето постоянно на нєй гаваріш?
— Так, звісно.
— Што і Назар па-укрАінскі гаваріт?
— Так.
— Боже-Боже, — трагічно «ізрєкаєт» стара комуністка і йде собі. Звісно, без «до побачення»…
Сергій Бригар
