Тільки цю весну я пропустив з відомих причин, а так щовесни та щоосені висаджував по півдесятку, коли й більше, дерев та кущів. І після того, як куплений на чернігівському базарі саджанець Білого наливу «із Винниці», виявився яблунею з хорошими, пахучими плодами, але червоними, тобто, ну, ніяк його Білим наливом обізвати не можна — тільки після того перестав купувати саджанці на базарі.
Зрештою, мав би й не забувати народної мудрості: на базарі двоє дурнів — один продає, другий купує…
Став замовляти з пересилкою від підприємства-розсадника із Бахмута на Донеччині. І завжди, попри їхню російську мову, у нас були ідеальні стосунки замовника і продавця: кожен саджанець був любовно загорнутий у вологу тирсу та целофан, мав добре коріння, а коли замовляв зо 5, то ще й давали один безкоштовно, «у нагрузку». З оплатою також було все чудово.
До чого тут війна?
Сьоголіта на саджанці, купленому як Білий налив, вродили перші яблучка. І вже бачу, що то таки правда – Білий налив!.
І дивлячись, як вони вже починають біліти, бачиться закривавлений донецький Бахмут, який зараз розпанахують по-живому росіяни.
Невже цієї осені я не зможу замовити нові саджанці?
Василь Чепурний
