В 1962 році Еліас Канетті опублікував свою відому книгу «Маса і влада», в якій стверджував, що параноя є невід’ємною рисою влади і кожен правитель (особливо після восьми-десяти років перебування біля керма) неминуче страждає на це психічне захворювання. За минулі півстоліття численні дослідження повністю підтвердили його правоту.
У будь-якого можновладця є перебільшена підозрілість, викликана прагненням утримати владу. Причому виникає це психічне захворювання в кожного можновладця, майже без винятку. Це пов’язано з тим, що жодна людина неспроможна зберегти психічне здоров’я, коли роками будь-яке його слово із захопленням підхоплюється, а будь-яке бажання миттєво виконується.
У результаті неминуче розвивається не тільки патологічний нарцисизм, відчуття своєї винятковості та незамінності, але водночас і почуття нарцистичної самотності…
Параноя — це глибока криза суб’єктивності, пов’язана зі втратою соціальних зв’язків. Вона веде до невизнання інших інакше, як у контексті своєї нарцистичної значущості. Все, що відбувається довкола, сприймається тим, хто має владу виключно як спрямоване або на його власну підтримку, або на знищення.
Як зазначає Канетті, владна параноя була б малоцікавим епізодом в історії хвороби однієї приватної особи, якби влада не насаджувала цю параною в сферах суспільного життя. Небезпека параноїдального стилю керівництва полягає в тому, що влада, уражена цим розладом, намагається поширити свою маячню на все суспільство і змусити його повірити у власні галюцинації, щоб таким чином підтвердити їх і переконати саму себе у власній адекватності і проникливості.
Але на відміну від звичайного скромного параноїка, параноїк при владі має унікальну можливість і ресурси для того, щоб змусити оточуючих підтвердити свої хворі фантазії.
Дійсність заганяється в матрицю, створену хворою уявою. Таким чином суспільство параноїзується разом зі своїм правителем і починають підтверджувати хвору маячню один одного…
Сергій Чаплигін
