І тоді, наче послання, приходить запах.
Всього-на-всього лише запах. Чи то якоїсь блідої квітки, чи перестиглої сливи, чи замшілого каменя, чи принесеного вітром пера, чи знайденого гриба, чи розчавленого жука, чи нагрітого на зап’ясті браслета, чи крихкої сторінки старої книги…
І раптом прийде тобі відповідь на давнє запитання, руба поставлене собі, чи комусь, чи світові, чи Богові.
Ось воно визріло і зродилося в тобі, приявнилося простою і очевидною радістю розрішення задавненого клопоту, що стався колись за схожих обставин, за тих же запахів – і ти наче дозрів у часі й терплячості для важливого уроку, для самопорозуміння, для самособоюнаповнення у правді і згоді з собою.
Бо все наше у нас є.
Все – при нас. І все – про нас у книзі життя і пам’яті.
Всього-на-всього лише запах…
Мирослав Дочинець
