Суспільство

Вибрики пам’яті

Ходжу по хаті з кімнати в кімнату, зазираю всюди, куди можна, навіть у холодильник – шукаю окуляри. Це попри те, що маю другі, аби шукати перші… Учора отак шукала телефон, дійшло до того, що всю постіль на ліжку перетрусила – нема! Мусила йти до сусідки, просити зателефонувати на мій мобільник. Посміялись удвох, бо минулого тижня вона з таким самим приходила до мене…

А це стою посеред спальні, обвожу її порожніми очима і відчуваю, що наближається істерика: ну, за чим я сюди прийшла?!!

Медицина каже, що то вікове, що в літніх людей часто страждає коротка пам’ять: те, що було десятиліття тому, або й у далекому дитинстві, згадується, ніби зараз відбувається, а ось із «зараз» проблеми – немов вітром видуває оте «зараз» із голови.

Але чому той вітер не може видути з голови виття ракети, що над нею пролітала, а цифра «200» на лобовому склі автобуса уже кілька місяців стоїть перед очима, а страшні ридання матері над домовиною сина і сьогодні примушують необ’їждженим конем стрибати тиск?..

Дивна пам’ять…

Валентина Михайленко

P.S.
Казала одна моя знайома пані: «Що за часи цікаві настали — чудю, туплю і дивуюся!!!»

Галина Тарасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.