Хотів написати, що сьогодні увечері нам привезли поранених, і вони розповіли таку історію. Але це неправда. Поранених привозять не тільки увечері. А і вдень, і вранці, і навіть вночі. Незалежно від часу доби. Єдине, що може завадити, це дощ. В дощ дрони не літають, тож стріляють менше. Але про історію. Ось на столі «для важких» лежить хлопець. Сьогодні був його перший бій. Він з кулеметом увірвався в російські окопи і застрелив 3 росіян. І отримав чергу від російського кулеметника. Але він буде жити.
Знову «стіл для важких». Молодий хлопець, трохи більше 20 років. Тримав позицію під звільненим селом. Арт-обстріл. Важкі поранення, напівсвідомість. Робимо все, що можливо, і його євакуюють далі. Всі сподіваються на краще. За тиждень від отриманих поранень він помре в 5 лікарні.
Або ось лежить хлопець. Він розмовляє, у нього гарний настрій, все добре. Можна сказати єйфорія. Він 
єдиний, хто вижив після влучання в бліндаж.
Знову хлопець. Його я бачу не в перший раз. Ми прийшли в перші дні війни. В нього контузій більше, ніж у мене пальців на руках. Він не розмовляє майже. А йому немає і 25.
Знову хлопець. І знову контузія. Чорний, брудний, увесь в землі. Лежить і мовчить. Його більше 2 годин відкопували, після того як снаряд в бліндаж потрапив. Єдине, що розповів — уламок бруса зупинився в 2 см від його грудей. Другий день народження можна сказати. А поруч на інших 2 столах лежать його побратими. Ті, хто його відкопували. Поки рятували — знову обстріл, контузії. Але витягнули.
Знову стіл «для важких». Чоловік зійшов зі стежки і підірвався на міні. З передової його вивозила медик. Його дружина.
Чоловік, я не пам’ятаю як його звуть, але за 2 тижні вже втретє його бачу. Знову контузія. Він вже нічого не чує. І запах. Ви не уявляєте, як пахнуть хлопці з окопів. Цей запах неможливо описати чи забути. А тим більше, з чимось переплутати.
І ніякого задоволення, болю чи обурення на обличчях хлопців не має. Тільки втома. Бажання пити. Спати. Палити. Ті, хто пишуть чи кажуть: ми віримо в ЗСУ… Ви навіть близько не уявляєте, як це, бути українським солдатом. Перемога обов’язково буде. Але не скоро.
Віктор Низовцев
