Сьогодні 28-а річниця інтронізації, тобто возведення на престол, Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Денисенка, який наразі для ПЦУ є почесним патріархом. Йому 94 роки і вже голос слабий (дивився трансляцію з Володимирського собору), і те, що він не сприйняв голосу всієї Церкви та лишився в самотині — окрема тема. Але те, що він, вихованець радянської системи, виростив Київський патріархат — правдиву Українську Помісну Церкву, є беззаперечним фактом.
Москва прокляла його, але він переміг її.
Пригадую, як щороку приїздив на свято Катерини в Чернігів, до оточеного московськими наймитами храму, і твердо йшов через насмішки і образи московських людей. Пригадую й собор, на якому таємним (!) голосуванням обирали його Патріархом — головою лічильної комісії був архієрей, який зараз доживає віку в монастирі МП і, якби була там якась похибка — московити б уже розтрубили б на весь світ. Отже, обрали його чесно.
Пригадую й те, як ми їздили до нього зі скаргами на негодящого архієрея і він, коли вже й синод не совладав, розвів руками в розмові зі мною: «Ну, нічого – Господь управить!». Так і сталося: того архієрея забрали з Чернігова і не лишив він по собі доброго сліду, а церква лишилася. Я ж після того тільки сміявся з розмов про диктаторство Філарета…
Про нього можна говорити багато — насичене 94-річне життя в умовах Сталіна, РПЦ, КГБ до того дає багато матеріалу. Його земляк, журналіст Юрій Дорошенко висловив йому співчуття, що доводиться жити в такі нестабільні часи. Та Патріарх відповів: «Навпаки — це ж прекрасно: бачити розвал російської імперії!».
Василь Чепурний
