Суспільство

Закони жизні…

Якось на самоті сформулював був один з основоположних принципів процесу випивки… У випивці найголовніше — стан очікування випивки, а не сама випивка. Як зависання на безоднею. Момент істини… Сама випивка — банальна дія, позбавлена будь-якого романтичного флеру…

Я в магазині відразу вгадую людей, які рішили випить… У них трохи здорового, позитивного шалу і безуму в очах… Вони вже трохи «не тут», не з нами…

Людина, яка тільки рішила напиться — це Фауст, деміург, це молодий Шива, який обертає Всесвіт одним пальцем лівої руки… А вже п’яна людина — це просто п’яна людина. Скотина, та й всьо…

Молодий Моцарт, який сідає до фортепіано, щоб написати «Весілля Фігаро» — це, врешті-решт, те ж саме, що й чоловік, який поклав око на пляшку шотландського односолодового… Ті ж самі ендорфіни, серотонін, нейромедіатори, той самий адреналін… Вічне прагнення досконалості й краси… Це — мистецтво і акт творєнія Духа… А сама випивка безпосередньо це — такоє… Ну, сів, випив, заснув… Або ні… Це — робочий процес. Рутина… Статистика…

І якби якось можна було себе вводити в стан очікування випивки без самої випивки… То була б цивілізаційна революція і торжество гуманізму в цілому світі…

Але… Але…
Очікування випивки без самої випивки, на жаль, — невозможне…
Не працює воно так… Причина в тому, що весь цей світ не досконалий… І даже десь трохи тупуватий… Це всьо ота тварь діалектика, чи як її в*уя…

Віталій Чепинога

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.