Суспільство

Замкнене Йорданське коло

Христос хрещається – в ріці Йордані! Останнім часом більшає розмов, що омовіння в Йорданській купелі «не наше». Не вступатиму в полеміку. Традиції, принаймні, не для загалу, а певної спільноти — живий організм. Для мене стрибнути в ополонку ближче, аніж святкування Валєнтіна з Патріком, не кажучи вже про кельтський Гелловін (це ж треба було когось так нажахати гарбузами)!

А ми, ось вже 15-й рік поспіль незмінна трійця – два Олександри, Майстренко та Леоненко і я — 19 січня збираємося на Осокорках. За цей час бачили ці береги і значно велелюдніші компанії, ніж нині.

Можливо, цьогорічна погода стала декому на заваді, чи з якихось інших причин, але цього Водохреща — знову ми були лише втрьох, хто занурився у Дніпрову купіль.

Скажете — навіщо?!
Сам не знаю. Це не залежить від віку фізичного (може, це «люди из прошлого времени», як казав відомий персонаж?). А, може, дурість. Але кайф — зробити цей крок вперед…

Мабуть, для мене — це спроба знову пережити ту мить, коли робиш перший гребок, рушаючи у поріг гірської річки… Але так само постає питання — для чого?! Хіба не ліпше не лізти у збурену воду, чи взагалі сидіти вдома…

Отаке замкнене коло.
Мабуть, це механізм природного відбору, еволюції, який причаївся в кожному з нас — хтось має вижити: або той, хто стрибає у вир (і не тільки у прямому сенсі), або ті, котрі очікують на березі…

Андрій Михайлик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.