Якраз червоні комісари та російські «переселенці» й почували себе хазяями на нашій землі, вимореній Голодомором, репресіями та масовими розстрілами у ХХ ст.
То зовсім інший генотип людей, який насаджувався українцям разом зі страшними Голодоморами. Замість мешканців України, нашу територію намагалися заселити людьми, що знищували нашу державність протягом сотень років.
Інший генотип з’являвся, де в порожні хати закатованих і закопаних в землю українців, заселялися росіяни, з абсолютно іншими традиціями, національними рисами, розумінням державобудування.
Так ми отримали Донбас і мільйони «співвітчизників», які м’яко кажучи не бачать себе поруч з Україною, для яких ця країна, ця мова, це бажання свободи та гідності — чуже. Воно їх лякає. І це варто визнати. Варто давно дивитися правді в очі й не замилювати їх собі казками.
В державі досі нав‘язується питання роз‘єднання країни, намагання вбити клин важливості відносин з державою-агресором, замість НАТО, ЄС, УПА, мови, ідеології, міжнародного права, європейських цінностей. Така політика є ланцюжком трагічних подій 1921-1924 рр., 1932-1933 рр., 1937 р., 1939 р., масового знищення українських цінностей аж 1991 року.
І лише постійна та непорушна проукраїнська державна політика може за декілька поколінь переламати ситуацію відсутності єдності в державі.
На жаль, сьогодні знову постає питання повернення в геополітичну вісь азійської Росії, розмови про «компроміси», здачу території, федералізацію.
Подивіться сьогодні у вічі пам‘яті мільйонів закатованих російсько-радянським режимом. Чи маємо ми право на помилку та повернення України в лоно «русского міра»?
Андрій Смолій
