Вітя на псевдо Резервуар був підпільним тарологом, демонологом, відуном і жрецем. Це все одночасно. Хоча насправді він був звичайний поц, як про таких завжди казали в Чернівцях. Його довго ніхто не помічав, бо таких було багато. Але одного разу його зробили начальником. Невеличким, але начальником. У нього було двоє чи троє підлеглих і старенька службова «Волга».
«Волга» возила Вітю у справах, яких у нього не було. Спочатку Вітя не знав, що йому робити і нічого не робив. Приходив на роботу, кликав підлеглих, махав на них пальцем і наказував йти працювати. Вони слухали, лякалися і розходилися. Потім цілий день нічого не робили, а лиш пили розчинну індійську каву.
Але на то Вітя і був Резервуаром, що про все це знав. Але зробити нічого не міг. Бо не вмів. Тоді він взяв собі заступника. Той ще менше розбирався в чомусь, але вдвох їм було легше нічого не робити.
Потім Вітя взяв ще одного заступника, стало ще легше. Скоро Віті і заступників стало більше, ніж підлеглих. І робота пішла. Раз на тиждень десь постоять із скорботними обличчями, не маючи жодного стосунку до того, що відбулося. Зате потім можна все життя розповідати: «Я Кобевка бачив так от як тебе!»
Робота в команді дуже важлива і зручна, бо дозволяє звалювати провину на інших. Вітя, врешті-решт, набрав такої ваги, що під ним завалилася ієрархічна драбина. Його підлеглі стали начальниками, а Вітя знову — підпільним тарологом, демонологом, відуном і жрецем. Або просто звичайним поцом, як завжди казали про таких у Чернівцях.
Це для нього стало несподіванкою. Але було вже пізно.
Володимир Килинич
