«Яка розкішна осінь! Ставаймо всі до фото!» — запросила нас колега Людмила Черняк. «Нехай іншим разом — день сьогодні сумний: відспівали померлу,» — заперечила колега Валентина Мацерук. «Але ж ми живі!» — усміхаючись, наполягала Люда. Її фраза – «ми живі» — змінила загальний настрій і налаштованість на спільне фото. Окрім… Михайла Кукурудза — не-любителя (з його слів) фотографуватися.
«То й не треба любити — просто ставайте до гурту!» — заохотила я. І розповіла принагідно про світлої пам’яті чернівецьку поетесу Злату Бичкову, позаштатну авторку газети «Буковина», де я (тоді) працювала. Заставши якось, як «відсіваю» світлини до свого матеріалу (які приніс фотограф), пані Злата поблажливо стримала мою категоричність. На її думку, всі фото хороші. Одні — до газети, інші — до сімейного альбому. «І надалі фотографуйтеся за будь-якої нагоди. В будні і свята, на роботі і на пляжі, з родиною, друзями і саменькі…»
Я запам’ятала пораду пані Злати. Більшою мірою від захоплення, з яким говорила поетеса, і висновку – «… як приємно буде згадувати проминулі миті, гортаючи альбом, гортаючи пам’ять…»
Мої ретроспогади переконали колегу Михайла Кукурудза — він став до фото біля Людмили Чередарик. А Юхим Гусар — поруч зі мною. «Нарешті я сфотографуюся біля Олени! — зрадів. — Бо щоразу, коли ставали до колективного фото, мене вперто відтісняв Михайло Ревуцький!..»
Я усміхаюся у відповідь на вдавану театральність редактора газети «Ветеран Буковини» і (так кажуть у народі) Нестора-Літописця нашого краю. Бо Юхим Семенович знає все про всіх і пише 
про це в своїх книгах, тематичних збірниках і в соцмережах.
Саме завдяки повідомленню Юхима Гусара у вечірній стрічці новин на фейсбуку ми всі (хто на фото) дізналися, коли і де відбудеться прощання з Марією Дмитрівною Палій — найкращою коректоркою (працювала в парі з Галиною Марківною Ніколаєвою) чернівецьких газет – «Молодий буковинець», «Буковинське віче», «Селянські інтереси», «Доба».
Працювала з Марією Дмитрівною в «Буковинському віче». Коли виходила до роботи після декретної відпустки, газеті призначили нового редактора, журналіста-радійника. Знайомство з колективом — мені розповіли — він почав… з коректорської. Розпитував, хто як пише. Був переконаний: чим краще журналістське письмо, тим менше роботи коректорам. Новому редакторові Марія Дмитрівна сказала, що «тільки за Оленою Чайкою нам з Галиною Марківною немає що робити». Подумки була вдячна їй за ці слова…
… «Всі усміхаємося! Знято! — торкнула пучкою колко смартфона Людмила Черняк. — А тепер зніміть мене!» — зупинила погляд на Людмилі Чередарик. Та лиш пожартувала: «Я не фотограф, я — редактор” (газети «Версії»). Тому фотографувала я —
Олена Чайка
