25 серпня виповнюється 80 років від дня народження Миколи Григоровича Жулинського — директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, колишнього прем’єр-міністра України з питань гуманітарної політики, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка.
Липень 1990 року… Батурин, тоді — занедбане селище міського типу. Ранок. Культурологічний похід «Дзвін’90» готується до акції. Ми стоїмо під яблунями, і одному з учасників закортіло білого наливу. Рукою не дістати. Чоловік у вишиванці бере жовто-блакитний, заборонений тоді прапор за древко і починає ху*рити прапором по яблучку. Щоб збити його.
Коли працював на Суспільному телеканалі, то пропонував своїм керовнікам зробити новорічне шоу за зразком «песни о главном» — тобто виконання старих українських пісень сучасними зірками. Керівництву «не зайшло»…
Погляньте на світлину і зверніть увагу: промосковський блазень стаїть на Національному Прапорі України! Це показово… «Зелена» влада свідомо знецінює все, що важливо для національної спільноти людей. Зараз вони перетворили День Незалежності на примітивний попсовий балаган з типовими ворожими мантрами: «язик нє імєєт значєнія», «ми очєнь разніє, і ето хорошо», «украінци — двуязичная нація»…
Мені здається, що й досі не всі усвідомили, що freedom not free (свобода не вільна). Щоб ми могли ввечері пити пиво, чиясь мама буде плакати над світлиною вбитого сина. Щоб ваш малюк посміхався вам зранку, чиясь нога чи рука назавжди відірвана від тіла…
