Виявляється, є такий термін — плювіофіл. Це людина, яка любить дощ у всіх його проявах… Грім і блискавку, хмари і краплі дощу на вікнах, калюжі і веселку, запах дерев і трав після зливи. Щебіт птахів після негоди та інший атмосферний антураж…
Київ, вулиця Саксаганського, магазин.
— Вдягніть маску, будь-ласка, — просить чувака касир.
— Ой, — плескає той себе по чолу, а потім по кишенях, — не взяв.
Уже й не пригадаю, як її звати, але маю в саду таку оригінальну і смаковиту грушу, котрою не нарадуюсь, особливо ж такої ось середньоосінньої пори – часу збору врожаю. У густому-густому смарагдовому листі, висять по чотири і п’ять величезних плодів на гілочці. Якщо точніше — на коротких цупких корінцях не груші, а справжні камінці. Окремі просто таки величезних розмірів.
Якось, коли я приходив до реанімаційного відділення одеської інфекційної лікарні, де лежав мій тесть, приносив їжу, чекав на інформацію щодо його стану та «спісок прєпаратов, коториє нужно докупіть», медсестра сказала: «Єго лєчашій врач С.Т-ко, но єго смєна уже закончілась, а єго коллєга Л.П-ук, которий смотрєл єго сєгодня, сєйчас в боксє с больним, потому нужно ждать, пока он вийдєт, прімєт мєри бєзопасності і сможет с вамі поговоріть».
Друзі скинули фото полички супермаркету у Фінляндії. Яка радість! Прямі поставки нашої продукції з України, з Гетьманщини! Якби не прикрість! Нікому не ріже око, що лєчо і рататуй приїхали по суті… із ґорада русской слави Nezhin.
