В інформаційному агентстві «Укрінформ» переглянула історично-документальну фотовиставку «Біль нащадків»… То є справді біль – знайомитись із біографією Магди Хоманн – німкені, яка через зречення сім’ї після Першої світової війни залишила Німеччину разом зі своїм чоловіком-українцем, колишнім військовополоненим.
Сьогодні — День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Хто вшановує? Кого вшановують? Як вшановують? Питання риторичне й, наче, не зовсім зручне з огляду на тисячі свіжих жертв реальної російсько-української війни.
Помер Джон Ле Карре. Хоча всі пишуть про нього як про автора шпигунських романів, насправді він автор реалістичних романів, а сам був шпигуном. І це дуже істотний момент його письменницького успіху. Якби Карре не знав про шпиків усього, його романи не були б такими цікавими.
Від коронавірусу помер один із моїх улюблених кінорежисерів Кім Кі Дук… Я люблю його за абсолютну відсутність зайвих слів у фільмах. І за те, що буквально весь і кожен його фільм можна розкадрувати на окремі ідеальні фотографії… Помер в Юрмалі, в Латвії. Туди він приїхав, щоб купити будинок і отримати посвідку на постійне проживання в цій балтійській країні…
Я давно казав: вони не навмисно. Це просто у них розумово-освітній рівень такий. Для пана Мілованова оце от і є інноваціями. Він навіть зараз, коли під тиском суспільства неподобство виправили, продовжує впиратися. Риторичне питання: чи є збігом, що Мілованов — це той самий «інтелектуал», який книжки сам не читає й іншим не радить?
Німецький поет 19 ст. Фрідріх Боденштедт писав: «У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. <…> Справді, народ, який міг співати такі пісні, і милуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти». (Січинський В. Чужинці про Україну, с.215) Олена Пчілка, «Викинуті українці»
