… Повернуло на третю годину ночі.., переглядаю свій перший роман «Інфекція», перевиданий «Дискурсусом». Ледве стримав напад дивної невротичної булімії. Також ледь не вибіг за цигарками, хоча не курець вже багато років… Як пов’язати себе, періоду 2000-2001-ого років із собою нині? Хто ліпший? Чи зараз я трохи інший?
На мою розповідь про недільну подорож вихідного дня одразу — найпершою – відгукнулася двоюрідна племінниця Таня: «Лєна! Самчики! Там же Ладиги поруч!» Мене здивувало, що вона досі памя’тає той фурор, який справила на всю родину моя поїздка до Ладигів, у гості до її дядька, татового брата Владислава. Цікаво, що і я дорогою на Хмельниччину згадувала ті Ладиги. Точніше – того норовливого Вовка, якого приборкала… Про те, що кличка у коня – Вовк, я дізналася по всьому. І зрозуміла, що ту кличку тварині дали неспроста.
Спало місто та люди. Напевно, бачила сни пані Галина Новосад. А я мала необережність відкрити її книгу (просто погортати) і втратила лік часу. Дуже цікаве відчуття, коли бачиш, як читацькі відгуки книголюбки із соцмережі перемістилися під палітурку книжки й знайшли там прихисток. Живуть на сторінках, акуратно посортовані, і творять особливу магію: спонукають читати.
