Українська дипломатія. Мені вона починає подобатись. Ось, скажімо, як феєрично запалює німецьку «вату» наш Мюллер (у перекладі з німецької — Мельник), тобто наш посол у Німеччині. Навіть Шольца ліверною ковбасою обізвав, аби тільки змусити німців допомагати Україні! Або посол в Ізраїлі добродій Корнійчук..!
… Сів і накрапав коротенькі мої спогади на прохання професора Київського університету імені Бориса Грінченка Василя Яременка… Отож, народився я давненько. Як писав Анатолій Пашкевич: «У прадавньому козацькому дворищі, у хаті з принишклими сволоками молода Нечепиха народила сина Василя…». Народила 1 вересня 1950-го року на Чернігівщині, у козацькому містечку Носівка, на Тишківщині. Це дворище Тишкевичів, батьків гетьмана Северина Наливайка. Хотіла мама дівчинку, тому я з дитинства на всіх фото у спідничках та карсеточках. Про спіднички не пам’ятаю, а пам’ятаю себе з того дня, коли вся Носівка плакала та страшенно ревів гудок цукрозаводу…
Сьогодні в Джурині був похований мій світ дитинства. Віднині — це село, в якому я народився і де поховані мої рідні до восьмого коліна. Євгенія Цепенда з дому Боднар (родом з Білобожниці), сирота, вийшла заміж 1958 за Ореста Цепенду. Його мама, Юлька, з дому Братків, тато Нестор. Моя мама, Михайлина Братків, собі була третя з обома.
