Особливо бісить цей наратив: «а ми оце мусимо перевірити, чи цей приліт на територію НАТО НЕ ВИПАДКОВИЙ». Їм важливо зачепитися за цю «випадковість», за цей, сука, «збій». Ну, летіла собі якась сотня росракет в Україну, робила свою звичну справу, вбиваючи людей і руйнуючи інфраструктуру перед зимою, справу, до якої українці давно вже звикли (ну, в них війна, хулі), але за прикрого збігу обставин одна чи дві випадково завернули і вдарили по території НАТО.
Тобто вони насправді МАЛИ вдарити по Україні, що є нормою (українці ЗВИКЛИ і мужньо борються, ми з ними солідарні), а нам треба якось красиво відповзти і допомогти нерозширенню ескалації.
Інфантіно — не прізвище, а стиль життя.
А давайте припинимо на час священного Мундіалю в Катарі війну. Ох, яка чудова ідея. Возьмьомься за рукі, друзья. Нє нада воєвать. Нада пєрєстать стрєлять. Нє стрєляй воробйов.
А давайте проведемо футбольний матч між збірною ЗСУ і збірною ЧВК «Ваґнер»! Можливо це наблизить мир і поверне «Газпром» у прекрасний світ народної гри.
Колективний Захід має ВИПАДКОВИЙ цуґцванґ: відповісти силою чи терпіти член пріґожина на губах. Оберуть «третій шлях». Тобто спочатку все-таки ганьбу. Дуже хотілось би помилятися.
Андрій Бондар
