Сьогодні у нашій родині велике свято – віншуємо онука Івана! Як летить час! Здається нещодавно носив на руках, співав як колисанку доці «Маруся раз-два-три», а вже понад два десятиліття її на руках (в прямому і переносному сенсі) носить інший. І в них двадцять один рік тому народився наш Ваня, згодом, його сестричка Марійка. Начебто не так давно малий Іванко біг лісовою стежкою, наступаючи мені на п’яти, боязко озирався, казав: «Діду, я би ніколи не зміг, як ти, сам ночувати у хащі». На що я лагідно відповідав – зможеш, як треба буде.
Моєму онукові – 21!
