Візит президента Франції Емануеля Макрона і очільниці Європейської Комісії до Китаю завершився. Відзначу кілька головних результатів цього візиту:
— Китай засуджує війну Росії проти України;
— Китай ЗА дотримання суверенітету усіх країн і недоторканість їх кордонів;
— Китай засуджує рішення Росії розміщувати свої ядерні озброєння на території інших країн, у томи числі на території Білорусі;
Я б дуже хотів повернути своє життя назад. Не їсти тюрі (знаєте, що таке тюря? Це сухарі у підсолодженій воді), не спати всю ніч на заднюму сидінні таксі, яке у три зміни водив мій тато, забираючи мене останнім з дитсадку… Відтоді мої улюблені запахи — бензину в таксопарку і мандаринок на Новий рік… Не прогулювати тижнями уроків, бо кілька томів Жюль Верна, що дісталися мені випадково, були для мене головнішими за уроки арифметики і «ролі пролєтаріата в романє «Мать»…
Вчора в музеї Тичини зібрались лавреати премії його імені, роздавали медальки… Так вийшло, що я теж була присутня на цім дійстві. Ну що сказати? СПУ і її очільник пан-товариш Сидоржевський, а також усі ті лавреати — просто не в собі. А чому? А тому, що на цю церемонію запросили посла Вірменії в Україні та ще й з дружиною… Я розумію, що Тичина цікавився вірменською культурою, але він цікавився і турецькою культурою, і Тагором, а Вітмена і Вергарна уважав поряд із Шевченком голосами людства.
Сьогодні прилетіли «мої лелеки». В гніздо на водонапорній башті. Відразу почали клопотатися, носить гілки, суху траву та робити сезонний ремонт. Я питаю: «Лелеки, а буває так, що ви прилітаєте, а ваше гніздо вже заняте іншими лелеками? Що ви тоді робите?»
