Якось давно одного травневого вечора ми вертатись зі Славком роверами з Ходачкова. Мали собі таку розвагу після роботи губитись в полях поміж кукурудзів і пшениць, попри біатлонну трасу, повз соняхи по зелених соковитих травах, ще не випалених теплим і приємним сонцем. А вертались вже як споночіє, трасою, щоб швидше.
Купив «Київський» торт! Надвечір продавався наполовину дешевше. Глянув термін зберігання: 72 години. Подумав: а візьму, спробуємо, чи зберігся саме той смак, який був притаманний цьому кондитерському виробу в 70-80 роки минулого століття. Виявляється, саме той смак і зберігся. Тоді цей торт коштував три рублі.
Знову наближення дев’ятого травня ятрить душу… І згадується пісня радянських часів у виконанні Софії Ротару:
Люди, прошу вас, потише, потише –
Войны пусть сгинут во мгле!
Аист на крыше, аист на крыше –
Мир на земле…
РуЗькомірська імперська культура та ідеологія варваризувалися по вінця, позбавляючи людей найдорожчого – життя. Рашистське «самодєржавіє-православіє» вибудувало таку антигуманну модель, коли ставлення до «іншого», «малого», «старого» і «слабкого» замінено «благословінням» убивць.
