Рік тому, у травні, а саме 6 його дня, Ілля Чернілевський написав свого останнього вірша. Написав у Донецькому степу, посеред боїв. То був поетичний лист, адресатом якого була жінка. Сталось так, що адресатом почуваємось ми всі…
Спостерігаю за скандалом довкола ситуації, в якій естонський літературний фестиваль скасував виступ Лінор Горалік. Якщо раптом хтось не знає, то коротко ситуація така: дві українські поетки відмовилися від участі в цьому фестивалі через те, що в програмі присутня також російська письменниця. Власне, і все, з їхнього боку не було ніяких вимог до фестивалю тощо. Вони відмовилися від ВЛАСНОЇ участі.
В місті Уральськ (Казахстан) місцевий активіст Жаннат Ахмедьяров приніс до пам`ятника Жукову унітаз. Зрозуміло, з яким натяком. Як на мене це здря. Це образа «великого полкловодця». Бо він ніколи на унітази не розмінювався. Жуков був злодієм більшого масштабу. Він тирив навіть не вагонами, а ешелонами.
Схоже, фарт у бункерного неадеквата закінчився 24 лютого і почалися серйозні проблеми, які щодня, особливо останнім часом, додаються. А дєнь побєдобєсія став для кремлівського злочинця днем ганьби. Обрізаний і убогий ваєнний парад з музейним допотопним танком, повний і демонстративний ігнор з боку друга Сі, переляк бункерного від парадної музичної бавовни, блювотна жуйка про «західні глобалістські еліти», фейкові вєтєрани, кілька викликаних на оказію президентів з бліжнєго зарубєжья з ненадійним виглядом (як на похороні), немічний картопляний лось…
