Колись прочитав у романі, вже не пам’ятаю в якому. Один канадський мандрівник вирішив перетнути Великий Дикий Ліс. Узяв із собою провідника — старого індіанця. Йшли вони довго і вийшли на крутий берег бурхливої гірської ріки. Старий індіанець сів на березі й неквапливо запалив люльку.
Послухала розмову з Олександром Еткіндом. Він тепер позиціонує себе передусім як історика. Гарний симптом — культура поза історією неможлива, вона є її інтегральною частиною. Еткінд говорить, що Гребєнщєков, справжній русскій дєятєль культури, нічого спільного з рос. глибинкою не має. Тобто рос. культура — це культура на експорт, це культура не народна, а якась вигадана, для інтелектуалів, що опиняться рано чи пізно на еміграції або матимуть свою публіку на еміграції і в особливо просунутих колах західних інтелектуалів.
Росіяни живуть уві сні. Сні розуму, який (як відомо) породжує чудовиськ. Сатаністи, колективний Захід, Антихрист, фашисти-бандерівці — інші мегатонни фантазмів, якими переповнена російська пропаганда: біолабораторії, чіпування, печатка на руку і чоло, бойові комарі, мальчікі в трусіках… Пересічний росіянин вірить у всяку хню, хню продукує, хнею захоплюється. Це для нього телебачення виробляє цикли програм про екстрасенсів і теорії змов, для нього існують численні лохотрони, інтернет-казино та глянцева преса, котра промовляє: “На самом дєлє всьо просто – прослушай курс лєкцій про якусь хню, візьми кредит, вклади гроші у хню і отримаєш щастя”.
