Мене от взагалі не розчаровують розчаровані контрнаступом українці. Навіть навпаки, безмежно дивують, бо як в цих умовах можна було зачаруватись і очікувати чогось захмарного. На підставі чого? Так наче не наша армія безперервно відбивалась майже півтора року, без перерви і вихідних. Так наче не ми сиділи цілу зиму в двох куртках без світла, гадаючи чи буде сьогодні електрика і на скільки.
Мені подобається, коли мене запитують «Як ти?». Це означає, що по мені ще не видно. А от коли просто сумно вітатимуться, тоді треба буде робити висновки і не відповідати на жодне запитання. Хоча в принципі я можу відповісти на будь-яке запитання будь-якою відповіддю.
Кожен на цій землі
рівноваги шукає
собі і своєму маленькому
серцю
Приміряється до найвищих гір,
до рік,
до столітніх дерев,
Десь у парку у Стрию
Файная статуя
Побула я феміністкой
До першого х*я (народний фольклор)
А тепер розлого поясню власну позицію щодо сучасних (західних) форм фемінізму. Насправді смішних і штучно культивованих в країні, де умовна Антоніна Іванівна з Золотоноші (кремезна як статуя зі стрийського парку роботи Корчового) називає умовну Станіславу Лесіївну «х*ньой с зєльонимі волосамі». Дарма, що обидві, лишень, протилежні полюси явища ім’я якому український матріархат.
