У 90-х, коли нарешті прорвало греблю радянської цензури, я точно звернув би увагу на твори цих письменників. На жаль, тоді їх ще не видавали. Недоступних раніше читачам текстів було настільки багато, що у видавців розбігалися очі, твори якого письменника видати першими. А потім складна економічна ситуація практично зруйнувала стару державну систему книговидання, а разом із нею також перекладацьку, редакторську і навтіь коректорську школи.
В моїй київській квартирі — духовка Miele. Я не памʼятаю, скільки вона коштує, бо то купувалося десь в 1999-му році. Але сучасний її аналог вартує — 11500 євро. Це не помилка. Саме одинадцять, а не півтори. В селі я купив духовку «Мрія» за три з половиною тисячі. Гривень! Ну, дизайн так собі, зізнаємося чесно. Але фукціонал – абсолютно мене влаштовує. Гриль, конвекція, і навіть вертіль. Чого немає навіть в Miele.
Жив колись злий письменник Ярослав Галан, що у 1949 році написав памфлета «Плюю на папу». Себто на ватіканського папу тодішнього Пія Дванадцятого. Як він того бідного папу возив лицем по бруківці: «Чого папа Пій? Бо він любить випити…» Ми то все вчили в універі – і на літературі, і на практичній стилістиці, коли розбирали сатиричні жанри.
