Тут приклад наскільки важливою є мова! Ситуація 1. Заходимо із сином у ліфт, там німці, посміхаються Матвію. Матвій до них знайомитись. Англійською питає, як їх звати, звідки вони. Німець відповідає англійською, а далі сам запитує російською:
— А я знаю, аткуда ти. Із Украіни.
Він — спортсмен. Второй юношескій… Бейсбол, стокліткові шашки, регбі. Правда — все колись. Тепер не бігає. Немає сенсу. Якщо ви бігаєте вранці і про це ніхто не знає — це не рахується. Петро нині лише ходить, особливо услід за гарними попами. В таких драматичних випадках прискорює крок. Поки що в нього виходить. Мріє про секс утрьох, але поки не знає де взяти ще двох.
Ярослав Ланьо спочатку проектував і будував будинки, в тому числі і власний для родини. Потім посадив і витворив дивовижний сад. Потім у перші дні війни одягнув бронежилет і пішов на фронт. Потім повернувся пораненим. Потім, після низки операцій, довго тренував руку, щоби могла тримати перо…
А новітня того «якби» не хоче знати категорично. Але уявімо на хвилину: якби через кілька днів після 24.02.2022, або навіть після Бучі, до Києва приїхали і Блінкен, і Остін. І Остін сказав би в нас те саме, що сказав нещодавно в Ізраїлі… І якби два американські авіаносці тоді ж рушили чергувати біля Одеси, як зараз стали в Середземному морі… Якби про Бучу, Ізюм, Маріуполь Байден сказав би одразу, що це «геноцид», як щойно назвав різанину в Ізраїлі, вчинену хамасом… А не через тижні й місяці після масових убивств українців росіянами, як ледве витиснув із себе про наші міста.
