Люблю осінні груші. Та не всякі, а такі, щоб аж світилися налитими боками, щоб, коли надкусиш, сік тік по бороді, а від медового запаху паморочилась голова. Такими мене щедро пригощає кума. Оце повертаюся додому — і так мені пахне грушами, отими — медової стиглості. На жаль, у куми вже закінчились, а як же хочеться…
![](https://hvilya.com/wp-content/uploads/2017/11/bg_head_logo_748-2.jpg)