«Якби мені Василя» — співають дівчата Кубанського козацького хору. Народна мудрість бідкається: «І хліб пекти, й по телята йти, і де ж його, Господи, Василя найти?!».
«А що другий празник — Василя святого» — співаємо щороку, колядуючи. «Хто ж родився б у селі, якби не наші Василі» — так ми вітаємося з народним артистом Василем Нечепою.
По нас знову русня запустила ракети. Автоматично несу в коридор ноутбук та рюкзак з документами і розумію, що не поклала до нього фотографії. Саме ті, що зібрала по друзях після того, як рашисти розбомбили мою харківську квартиру. І раптом ловлю себе на думці, що ті світлини тепер абсолютно зайві у моєму житті, бо на них ніби не я.
Поміж сотень премудрих відповідей найочевиднішою є наступна: громадяни Риму не хотіли воювати. До чого тільки не вдавалися диктатори й законодавці Риму, аби забезпечити мобілізаційний резерв. Величезному прошарку громадян були надані небачені в історії пільги. Вони могли ніде не працювати. Їм держава безкоштовно надавала житло. Виділяла для прислужування двох рабів.
Навіть, якщо написати, що сонце зійшло, то, як пить дать, прийдуть невіри і скажуть, що не з того боку, не зовсім зійшло, і не зійшло, а встало, і шо взагалі сонце не ходить… Не встиг прем’єр Сполученого Королівства виїхати з України, полюбувавшись крутим підстаканником від «Укрзалізниці», як невіри уже наваяли: і нема гарантій, і яка така безпека, і угода не угода, і взагалі британці за нас воювати не будуть…
Згадалося. Років багато тому довелося опинитися в одній неформальній компанії з вуйком років 50 на вигляд, відставним представником Світового Банку (СБ) з якихось там питань у Східноєвропейському регіоні та колишніх радянських республіках. Болгарин за походженням, знав російську. Настрій у всіх був веселим, каліфорнійське вино добрим, і вуйка потягло на відвертості. Присутні поштиво розвісили вуха.
