З калюжі воду п’є лошатко:
Лошиця фиркає – дарма.
І осінь тужиться спочатку
Хоч визволитися з ярма
Важких туманів, як орланів,
Холодних мряк, слизьких обмов,
Зробитись звуком, стати ланню,
Дзвінким шипшиновим вином.
Нова книжка Дмитра Кешелі, з якої я розпочала читальний рік, задала тему наступного читання. Я вирішила, що нехай це будуть книжки, які висвітлюють розмаїття нашої української національної ідентичності. Бо хоч такі аспекти як мова, культура, традиції — є спільними для усіх українців, та кожен регіон привносить до цієї національної скарбнички щось своє, неповторне й унікальне.
У майже порожній залі Умеров, Єрмак бубнять і бубнять у Швейцарії про мирний план Зеленського… Давос – це абсолютно марна трата грошей, часу, паперу для декларацій. Не там шукає керівництво України золотий ключик від перемоги над ворогом.
Подякуємо Дмитру Медвєдєву. Цей його допис у Телеграм слід зберегти у кожній українській сім’ї, яка вирішила жити з росією по сусідству і далі. Ми це вже й так зрозуміли, але визнання офіційної особи РФ нашої правоти тепер закріплено, як документ: «Існування України смертельно небезпечне для українців. І я маю на увазі аж ніяк не тільки нинішню державу, бандерівський політичний режим. Я говорю про будь-яку, абсолютно будь-яку Україну».
Згадалося. В бутність мою винаймання колись чужої хати послав дідько сусідів поверхом нижче – він і вона, хоч насправді воно і воно років близько 30-ти кожне. З чого жили – невідомо, але вічний сморід маріхуани з балкона, гучний музон 24/7, майже щоночі – гості з бухлом і танцями. Стіни картонні, 0 звукоізоляції, як у більшості американських житлових комплексів. Потвори, досі ненавиджу.
