123 роки від дня народження Валер’яна Підмогильного – одного з найвидатніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». 3 листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею “Октябрськой революции”, розстріляний разом з Миколою Зеровим, Валер’яном Поліщуком, Григорієм Епіком, Лесем Курбасом, Миколою Кулішем, Мирославом Ірчаном, Юліаном Шполою та ін.
Таки давно це було. Аж у безжурні студентські роки. У перерві між парами деякі однокурсники взяли були собі моду трохи розважатися… Зробившись дуже серйозними, підходили до кіосків Союздруку, де ми частенько паслися, і чемно питали: «А книжки Куща ще не привезли?» або «…ще залишилися?». Найбільш нетерплячими читачами були якраз автори і активісти цих розпитувань: хлопці з Чернігівщини Анатолій Тютюнник і Василь Чепурний (вони на знімку із середини 80-х).
Їх було написано для іншого часу. Вони не динамічні. Не стрімкі, як на сучасного глядача, який мчав до театру на швидкості 120 км/год, і тепер озирається у партері, не розуміючи: хіба люди поснули?
Моя скромна особиста думка. Поспілкувавшись з багатьма нашими і зарубіжними військовими та цивільними фахівцями прийшов до висновку, що йде непримиренна боротьба між двома напрямками, між двома концепціями.
Кожну статтю головкома Залужного я читаю уважно і з олівцем. Бо за кожним рядком – сотні і тисячі людських життів сьогодні, і можливо, ще не один рік. Остання стаття, яку переказує CNN (надрукована в «Економіст») – є, власне, продовженням публікації, яка зпричинила тоді в політичному середовищі України неабиякий резонанс.
