На дворі — вівторок, а на серці — вечір п’ятниці. Фактично йшов Проспектом, але в душі — я завжди на вулиці Кобилянської. На крайній випадок — на куті вулиць Нахалат Біньямін та Рамбам в Тель-Авіві. Я стою там і когось чекаю… Пахне квітами, сонцем і мигдалем.
Завершується лютий і завершується моє читання книжок про нашу сьогоднішню війну. Фінальною крапкою цього, переповненого емоціями, читального марафону стала книжка, виходу у світ якої я дуже очікувала. І зовсім не тому, що конче хотіла дізнатися, що нового напише мій улюблений автор, бо все, що увійшло до цієї книжки, я вже і так мала можливість прочитати у вигляді щотижневих статей на його Патреоні.
Хемінгуей, коли остаточно з’їхав з глузду через алкоголізм, казав, що за ним стежать, що в спальні і в туалеті в нього відеокамери, що жоден його крок не лишається без контролю. Потім Хемінгуей застрелився… І аж за 50 років зʼясувалося, що за ним справді стежили, і в спальні, і в туалеті. Скрізь стояли відеокамери, і жоден його крок не лишався без контролю.
Вчора у Брюсселі розпочалося засідання міністрів закордонних справ країн Євросоюзу… І я мав би там працювати… Але я оголосив бойкот і замість Ради ЄС чимчикую у спортзал… Не можу дивитися як Верховний представник ЄС у закордонних справах перетворює дипломатичну складову Ради ЄС на якийсь балаган.
