Якщо на 5 хвилин зайти в помийницю під назвою Телеграм, то як на стінах вбиральні районної сільської автостанції можна дізнатися всю правду. Тут я щойно дізнався, що Зеленського американці хочуть швидко замінити за непоступливість, максималізм і не бажання говорити з Путіним.
В межах моїх уявлень про МОЮ Україну утворилася дірка. І я цьому надзвичайно тішуся. Бо: раніше (два, три, а тим паче п’ять років тому), потрапляючи до східних або західних міст України, мене переслідувало приємне таке відчуття, ніби я опинився за кордоном. І закордон цей – чимось схожий на мій рідний Київ, але разом із тим – таки закордон.
«Я бачу двоє річиш поезії. В одному більше стихії (від народної), вона ллється мовби самовільно, в українській літературі такими можна назвати поезію Сосюри, Малишка, хоч там і багато прохідного, стертих слів, збитих рим: “очі-ночі”, “роси-покоси” і т.ін. Друге річище від напруги ума, як скажімо в Бажана, Стуса, іноді деякі їхні строфи треба розгризать, розфасовувати.
