Лана Самохвалова, яка відмовилась від російського прізвища і стала Ярославою Міщенко, навіяла мені спогад з далеких часів, коли ми працювали в УНІАН. Це була середина 90-х років минулого століття. Я тоді написав козюльку (вони тоді ще так не називалися) про нашу співробітницю Віру Іванову.
Трапилось забавне відео в інстаграмі. Там одна жінка/дівчина з міста потрапила в село… Вона романтично бродить вранішнім лугом поміж корів і цікавиться: чи бачать корінні жителі села всю оцю красу?!! Оці безкрайні тумани над річкою? Оці пізні, сині, як саме небо, «петрові батоги» посеред степу? Оцю ніжну павутину, в краплинах роси, що летить, переливаючись на осінньому сонці, проводжаючи літо?
Особливо мені було цікаво читати про оголошений план Зеленського російських лібералів-біженців. Ум-розум-інтелект просто витікає з кожного ними написаного слова. І найбільш вживаним є запитання: а навіщо такий проблемний актив, як Україна, Заходу?
