Щойно дочитала роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»), — емоції хлюпають через край. Книжку я придбала якийсь час тому, але чомусь руки не доходили до неї, щось мене тримало на відстані. Певно, треба було зійтись у певному вимірі зіркам, щоб твір не просто переглянути, не просто перебігти очима, а ще й переосмислити.
Друзі мої, читальники! Ще шостого вересня я похвалилася, що читаю новий роман Василя Шкляра “Заячий костел”. Прочитала двічі. Перший раз поспішала “заковтнути” по студентському швидко. А вдруге, вже знаючи сюжет, читала неквапливо, з насолодою, з бажанням зрозуміти, “як це робиться?”
Схоже, я був єдиним журналістом, який спеціально їздив у Вашингтон на вибори. Там постійно працюють “Плюси”, “Інтер”, Укрінформ. Була ще група “Плюсів”, яку я зустрів, але то в Нью-Йорку. Спецкором я був, здається, один. Це дуже прикро. Тому що нам вкрай необхідно знати, що там насправді відбувається. Адже США наш головний партнер.
Багато хто в ці дні думав і я також аналізував і шукав інформацію про нову вундервафлю московського фюрера з назвою Орешнік. Переможний спіч Путіна з приклеєними до столу руками, що зробили специ компʼютерної графіки: «… це найновітніша технологія, рівних нам у світі немає, наш Орешнік невразливий, тому всі в Європі тремтіть…»
