У своїх нотатках «Ефект Тарапуньки і Штепселя» я обіцяв розповісти цю історію з життя компартійно-радянської номенклатури й богеми, хоч вона й не буде святочною до столітнього ювілей Тарапуньки (Юрія Тимошенка, нар. 1919 р.). Цю історію розповів мені колись мій старший друг Володимир Данилейко. Він же знав її з перших вуст, здається, від самого Тарапуньки.
Року 1968-го Юрій Тимошенко натрапив серед речей своєї 32-річної дружини Юлії Пашковської натрапив на фотографії, де об‘єктив фотоапарата зупинив миті її танцю на столі із щедрими випивками й наїдками та ще й у чому мати народила. А за столом тим сиділи кандидат у члени ЦК КПУ Ю. Кондуфор, завідувачі секторами очолюваного ним відділу ЦК, а також, звісно ж, і кращі представники творчої інтелігенції.
Юлія Пашковська згадувала, що Юрій Трохимович її не ревнував і що він взагалі не був ревнивим. Можливо, що й так. Оповідач не був поінформований, чи взагалі було якесь «розслідування» інциденту в родинному колі. Мабуть, якісь «розбірки» були. Відомо лише те, що з дому Юлію на ці «заходи» на дачі Кондуфора, кваліфіковані оповідачем як «оргії», возив своєю машиною один із найпопулярніших тоді оперний співак і майже сусід Тимошенків Юрій Гуляєв.
Ю. Тимошенко не пішов бити морду Ю. Кондуфорові і взагалі з‘ясовувати з ним стосунки. Він вирішив піти вище — на четвертий поверх ЦК КПУ до самого першого секретаря Петра Юхимовича Шелеста. Для цього треба було записатися на прийом, і тут виникла проблема: співробітник чи співробітниця приймальні хотіли знати — «з якого питання?».
Тарапунчині «особисте питання» й «дуже важлива справа» не спрацьовували, оскільки з‘ясовувалося, що він обминав завідувача «свого» профільного сектору й «свого» профільного відділу, тобто поважаного товариша Кондуфора. Працівникам приймальні Юрій Трохимович не хотів говорити, що проблемою його «важливої справи» і був Кондуфор, до якого його намагалися направити.
Після пари спроб пробитися на особистий прийом до П. Шелеста, Ю. Тимошенко зрозумів, що треба діяти в інший спосіб, і метикуватий полтавець його придумав. Він почав щоранку виходити на прогулянку до будинку ЦК КПУ з надією, що він зможе потрапити на очі Шелесту, коли його «Чайка» під‘їжджатиме до будинку ЦК.
На якийсь ранок так і сталося: Юрій Трохимович вигулював себе уздовж будинку, коли туди підкотив «членовоз» і з нього поважно вийшов Петро Юхимович і, звісно ж, помітив улюбленця не тільки українського, а всього радянського народу.
— Юрію Трохимовичу, а що це ви тут робите ранньої пори? — поцікавився Шелест, підкликавши до себе Тарапуньку.
— Маю до вас, Петре Юхимовичу, одну делікатну справу. Мені лише на хвилинку б… — заговорив Тимошенко.
— Ну, що ж ходімо зі мною, — Шелест узяв Тарапуньку під руку і повів його до свого персонального ліфту.
П.Ю.Шелест
Коли вони зайшли до кабінету першого секретаря ЦК КПУ, Шелест запитав:
— Ну, що там у вас?
— Та ось подивіться, – сказав Тимошенко і виклав на столі серію фотографій, вилучених у дружини.
П. Шелест кинув погляд на фотографії і, побачивши там знайомі обличчя, сказав:
— Ви можете мені це залишити?
— Звичайно, — відповів Ю. Тимошенко.
Відпустивши Тарапуньку, Шелест, кажуть, негайно викликав до себе завідувача відділу науки і культури Юрія Кондуфора. Про що і як вони говорили, історія замовчує. Подейкують, що розмова тривала двадцять хвилин і з кабінету першого секретаря ЦК КПУ професор історичного факультету Київського держуніверситету імені Т. Шевченка Юрій Кондуфор вийшов розчервонілий.
(КДУ, треба сказати, був місцем, куди відправляли списаних номенклатурних високопосадовців. Вигнанці й самі туди прагнули. Одним із таких став секретар ЦК КПУ В. Маланчук. Але вийшла «нестиковка». Часи почали змінюватися, і наближений до В. Щербицького ректор університету М. Білий відмовився приймати вигнанця. Відтак розчарований борець з «українським буржуазним націоналізмом» мусив погодитися на професорську посаду в КПІ, де, як відомо, через кілька років по тому зібрався на свій з‘їзд Народний рух України за перебудову).
Посаду завідувача відділу науки і культури невдовзі заступив професор Павло Максимович Федченко. Не поздоровилося від Шелеста й завідувачам секторів. На жаль, я не знаю їхні прізвища і назви місць, куди їх було відправлено на «виправлення». Пригадую, що одного було спущено на посаду директора оперного театру, другого — директора кіностудії і т. д.
Номенклатура далеко не засилала своїх, якими злочинними навіть з погляду кримінального кодексу їхні вчинки не були б. Колишній помічник Щербицького (член групи Москаленко-Продан-Потурнак), а потім керівник групи помічників другого секретаря ЦК КПУ Соколова А. Москаленко, який формально «погорів» на несплаті партвнесків з «халтурних робіт», які він виконував у робочий час, був спущений спочатку у відділ наукової інформації з суспільних наук АН УРСР, а потім піднявся на кілька щаблів вище в «київському КДУ» як декан факультету журналістики.
Мені трапилося особисто пізнати Юрія Юрійовича Кондуфора, коли я став помічником ректора Київського держуніверситету імені Т. Шевченка, в якому професор Кондуфор на той час завідував кафедрою і був деканом історичного факультету, а відтак одним із учителів мого наступника на посаді помічника ректора Володимира Литвина.
Ще з Ю. Ю. доводилося мені стикатися у перукарському салоні для чоловіків, куди ходили підстригатися викладачі КДУ і де можна було постригтися у… Леоніда Брєжнєва (був там перукар із таким ім‘ям, і Василь Яременко любив наголошувати, що його стриг сам Брєжнєв). Професор Кондуфор ходив туди не так стригтися, як робити манікюр.
Отже, це був такий собі самозакоханий і пихатий компартійний діяч, який зробив наукову кар‘єру на вихвалянні більшовизму та історичних звершень диктатури пролетаріату.
Володимир Іваненко
Журнал Україна / Ukraïna Journal
